Мої есе

ПЕДАГОГІЧНЕ ЕСЕ

«Від долі не втечеш»

Вчитель…З цим словом я знайома з дитинства. Вчителями були мої батьки. Мама-викладала українську мову та літературу, тато-історію. Іншої професії не уявляла і я, весь час мріяла стати вчителем іноземної мови та в останню мить наміри змінилися. Після закінчення школи поступила до Мелітопольського училища культури на бібліотечне відділення. Читати любила змалку, а тут скільки книг!

1980 рік. Перші самостійні трудові кроки. Працювала у Василівській централізованій районній бібліотеці. Робота подобалась, вже в перший місяць отримала подяку. Можливо працювала б і досі, та за сімейними обставинами довелось змінити місце проживання.

Життя вимагало свого: вчитися далі. Так, у 1984 році стала студенткою Запорізького університету філологічного факультету. Вчилася й одночасно працювала в Богданівській школі. Не скажу, що все було добре. В перші роки роботи працювати в старших класах було непросто. Нелегко вчити дітей солов’їної мови, коли вони спілкуються між собою рідною, болгарською мовою. Твої тільки 45 хвилин, а цього часу замало.

Готуватися до уроків доводилось допізна. Добре пам’ятаю, коли Лідія Петрівна Федорова, яка була і є моїм наставником, сусідкою поцікавилась, чому в мене горіло світло всю ніч. А я читала «Диво» Загребельного. Та хіба тільки одна ніч пішла на прочитання творів? А зошити?…Відкриті уроки...

Діти – це спілкування, духовне причастя, джерельна  вода, вони будять нестримне бажання до творчості, наповнюють душу натхненням.

 Здається, уже все знайоме до  найменших подробиць, вивчене, але це тільки здається.  І знову пошуки, відкриття, нові теми, плани, ідеї…

На творчість надихають самі учні. Коли бачиш результати своєї роботи, забуваєш про втому та недоспані ночі. Кожен урок – це нове відкриття, можливо, навіть якийсь міні – спектакль.

Найбільшою нагородою і віддачею вважаю вибір моїми випускниками філологічного факультету.

…Доля людини. Хто знає, чи ми самі її обираємо, чи - то вона нас обирає.

А ще дуже важливо, коли на роботу йдеш з радістю, якщо у своєму кабінеті почуваєш себе як удома, якщо радієш успіхам учнів більше ніж своїм.

Отже, я з упевненістю можу сказати: моя доля від мене не втекла.